Моє улюблене місто Миронівка

     

       

                                 

Якби вам випала нагода подорожувати Україною, з-поміж багатьох великих туристичних міст слід відвідати маленьке, але дуже красиве містечко Миронівка, що на Київщині.

Цікавою є легенда щодо походження назви Миронівки, яку старожили переповідають своїм онукам і правнукам, тож і вам пропоную з нею ознайомитися. Славний козак Мирон Зелений, відомий тим, що захищав рідну землю від польських магнатів, поселився на хуторі, який згодом стали називати в його честь. Є й інші легенди, але центром у них є теж ім’я Мирон, адже ще на початку другого тисячоліття н.е. на цій землі проживали племена так званої ямної культури. Але все це в далекому минулому…

      Якщо ви справді захочете відвідати наше чудове місто, то дібратися сюди буде зовсім просто. Через Миронівку проходить Південно-Західна залізниця, що дає змогу без проблем дістатися з будь-якого залізничного вокзалу. Також є автовокзал, який регулює здійснення автоперевезень по району та області. Коли говорити про зони відпочинку та розваг, то можна заспокоїти, що Миронівка налічує 4 паркових зони, які облаштовані дитячими майданчиками, фонтанами та фігурами героїв мультфільмів. У  центрі міста є впорядкований  стадіон із тренажерами. Тут багато часу проводить миронівська молодь. Увечері ж можна відвідати місцеві кафе, де за чашечкою кави матимете змогу  поспілкуватися з миронівчанами та дізнатися щось нове про цей чудовий колоритний  край.

У Миронівці є три загальноосвітні школи, Школа мистецтв, Центр дитячої та юнацької творчості, ДЮСШ, Палац культури. У цих навчальних та культуроосвітніх закладах кожна дитина може знайти справу до душі, а значить самореалізуватися. Справді, це місто виховує майбутнє України.

А коли вам захочеться романтики, то завітайте тихим весняним чи літнім надвечір’ям до пам’ятника Мирону Зеленому, і ви зможете заспівати пісень під гітару, насолоджуючись щирою, дружньою атмосферою, яка там панує, неймовірною красою вечора... І лише в такі хвилини приходить розуміння того, наскільки дорогим і безцінним є для кожного  воно, рідне місто…

  

Творці золотого колосу

 Благословенне те святеє диво, 
 Що люди просто хлібом називають
      Ми живемо у буремну і стрімку епоху великих звершень і великих труднощів. Життя летить так швидко, що іноді немає вільної хвилинки, аби задуматися над одвічними питаннями нашого буття: хто ми, що ми, куди йдемо?
На жаль, ми не можемо подолати відстань у часі, що вимірюється століттями, й часто-густо історичні факти губляться у глибині віків. Тому ми повинні любити і цінувати те, що нам залишилося у спадок від наших предків, продовжити їхню справу, залишити щось по собі на цій землі.
           Лише людина, яка поважає своє минуле, любить свій рідний край, цікавиться його історією та сучасністю, може побудувати достойне майбутнє.
ЧИТАТИ  ДАЛІ...

Миронівська радонова вода

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ МИРОНІВСЬКОГО МІНЕРАЛЬНОГО ДЖЕРЕЛА.

.

.. 1900 року директором Миронівського цукрозаводу було призначено М.П. Овсянникова. Разом з ним Приїхала і його дружина-Сесілія Альбертівна. Покоївкою до неї взяли миронівчанку з Красилівки Явдоху Назарівну Паришкуру. Покоївка дружині директора була вкрай необхідною ще й тому, що у пані боліли руки і ноги.
Скромна, працьовита і чесна Явдоха сподобалася панському подружжю, стала користуватися у них повагою. Такий приклад. Коли підріс Явдохин син Пилип, Овсянніков взяв його до себе прислужником, виконувати різні роботи. Пересвідчившись у працелюбності хлопця, його добрій і лагідній вдачі, пан віддав Пилипа вчитися на столяра - щоб мав хорошу професію...
Сесілія декілька разів їздила до Франції. І батька, французького цукрозаводчика, провідувала, і проходила курс лікування у тамтешніх бальнеологічних лікарнях. І завжди її супроводжувала Явдоха. Мабуть, в одну з та¬ких поїздок і прийшло Сесілії на думку запросити до Миронівки вченого, спеціаліста по мінеральних водах, щоб він дослідив джерела в районі цукрозаводу, оскільки вода в них мала неприродний іржавий колір.
1913 року такий спеціаліст з Франції приїздив до Миронівки. Сесілія Альбертівна з великим задоволенням сприйняла позитивні результати дослідження лікувальних можливостей миронівської води. Вона мріяла з часом облаштувати в Миронівці бальнеологічний курорт на зразок європейських.
Лікувальною силою цього дару природи користувалися подружжя Овсянникових, зокрема, Сесілія Альбертівна, і їх добрі знайомі. Такі, як засновник і перший директор Миронівської науково-дослідної селекційної станції С.Л. Франкфурт. Технологія лікування була простою. Воду, спершу підігріту до відповідної температури, наливали у великі дерев’яні корита (їх тоді чомусь називали ковчегами) і пани купалися в них, або ж парили ноги.
Отже, відкриття цілющих властивостей радонової води в Миронівці слід датувати 1913 роком. Побічні підтверд¬ження цього можна знайти і в працях відомого дореволюційного вченого П.Г. Мезерницького, якого цікавили проблеми використання радію.

ЧИТАТИ ДАЛІ..

В цей день 10 лютого 1907 року народився Василь Миколайович РЕМЕСЛО - всесвітньо відомий вчений, селекціонер, академік. Засновник і перший директор Миронівського науково-дослідного інституту пшениці, створеного на базі Миронівської селекційної станції

ОДА МИРОНІВЩИНІ

                                                                                                                                        Моя,Миронівщино, рідна неозора.
Земля краси, талантів  і скарбів.
Весною тонеш в пелюстковім морі,
А у жнива у колосі хлібів.

Твоя візитка золота пшениця
Ціну якої знає увесь світ.
То праці хліборобської криниця,
Невтомних рук і серця зрілий плід.

Не тільки праця, а й натхненна пісня ,
Що милозвучністю чарує світ.
Вплітає Чорнобривець славнозвісний
Красу акордів у сіцвіття слів.

Пісня любові у блакить злітає
Понад полями аж до хвиль Дніпра.
Горжусь тобою благородний краю,
І зичу процвітання і добра.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

Дорослі і діти

От шкода, що дорослі -  не діти:

Вже не вміють так сонцю радіти,

Не помітять у небі веселку,

Не поділять із другом цукерку.

Як дорослим усе пояснити,

Що у мирі усі мають жити.

Хочуть  діти в родині зростати

І нічого про «Гради» не знати

Дітки мають так їм сказати:

«Ви -  усі чиїсь мами і тата,

Сонця вистачить людям у світі,

Тож  даваймо у мирі всі жити!»

____________

Небо плаче над Україною

Небо плаче над Україною,

Бо не хоче бачить її руїною

Без Донбасу і Криму рідного,

Мов шмат хліба, забраний у бідного.

Небо плаче над Україною,

Над землею моєю єдиною.

Певно, хоче, щоб бій зупинився

І брат брату в очі дивився.

---------------------------

Великий Тарасе

Великий Тарасе, поет наш, Кобзар,

Від Бога ти мав неабиякий дар.

Ти словом могутнім поля засівав,

Бо ж горя з дитинства багато зазнав.

По всій українській квітучій землі

Тебе пам'ятають дорослі й малі,

Говорять донині людськії вуста

Ту мудрість , що в віршах зерном пророста.

Кобзареве слово

Вічне і величне Кобзареве слово,

В ньому, ніби пісня, українська мова.

Ллються понад світом вірші урочисто

Про людськую долю й калини намисто.

В них - душа народу , радість - поряд з горем,

У серцях нащадків відгукнуться болем.

_________________---

ТРИПТИХ

КРОВ’ЯНІ ТРОЯНДИ ПО ЗЕМЛІ ПОВЗУТЬ...

Україно, моя рідна мати, 

Прагнеш волі і свободи на віки. 

«Та поля сльозами й кров'ю поливати 

Хто посмів?» - знову ворога питаєш ти. 

Зашморг кидав вже не раз ти Україні, 

Та народ ніхто наш не зборов.

Лиш біда, що, як під Крутами, на Сході нині 

Проливається синів і дочок  кров.

                 * * *

Січень вісімнадцятого року,

Материнські сльози, біль і лють…

Юне серце чує смерті кроки:

Орди більшовицькі на столицю йдуть

Січові стрільці до бою стали

І під градом куль, втрачаючи життя,

«Ще не вмерла Україна» заспівали…

Ті слова летіли в майбуття.

Зорі в небі ясно запалали,

А по снігові троянди крові поповзли.

В небо юні душі відлітали,

Що Вкраїну - неньку берегли.

«Ще не вмерла Україна» знов лунає. 

Там, на Сході, де ідуть бої, 

Україну – неньку рідну захищають 

Юні хлопці , земляки мої. 

І на Сході ті троянди крові 

По снігах і травах знов повзуть. 

А дитячі очі повні  болю 

В час, коли вони до храму йдуть. 

                         * * *

В храмі спокій, лиш тремтить серденько

Та молитви чуються слова,

А свіча сльозинкою тоненько

У руках дитячих ожива.

І вона так миготіти стала,

Ніби знов розказує мені:

Україна горечка зазнала,

У біді вона і у вогні.

«Господи!- молитва моя лине,-

Вбережи родиноньку мою.

Збережи нам неньку – Україну

І солдатів захисти в бою!»

Автор: Злата Бреус