Благословенне те святеє диво,
Що люди просто хлібом називають
Ми живемо у буремну і стрімку епоху великих звершень і великих труднощів. Життя летить так швидко, що іноді немає вільної хвилинки, аби задуматися над одвічними питаннями нашого буття: хто ми, що ми, куди йдемо?На жаль, ми не можемо подолати відстань у часі, що вимірюється століттями, й часто-густо історичні факти губляться у глибині віків. Тому ми повинні любити і цінувати те, що нам залишилося у спадок від наших предків, продовжити їхню справу, залишити щось по собі на цій землі.
Лише людина, яка поважає своє минуле, любить свій рідний край, цікавиться його історією та сучасністю, може побудувати достойне майбутнє.
Наша історична пам’ять – це не лише наші близькі й далекі родичі, це також наша мала Батьківщина, усі ті люди, що творили славу Миронівського краю і працювали на його благо. Берегти нашу історичну спадщину – священний обов’язок кожного з нас.
Ми народилися і виросли на Миронівській землі. З самого дитинства намагалися довідатися якомога більше про наш край, милувалися його неповторною красою, спілкувалися з його щирими і привітними жителями. Вже у шкільні роки захопилися історією нашого міста, кожного разу відкриваючи для себе щось нове і цікаве, дізнаючись більше про свій родовід. Про людей, які з діда-прадіда жили на Миронівщині, працювали на благо нашого краю.
Історія села – це біографія кожної людини, кожної сім’ї чи родини, що в ньому народилась чи проживає. Це – літопис родоводу з діда-прадіда.
Заглибившись у дослідження Миронівської селекційної станції, ми все більше і більше захоплювалися вивченням історії нашого краю, накопичилося багато цікавої інформації, якою ми хочемо поділитися. Тому і вирішили дослідити та написати роботу «Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН України», про людей які прославили нашу Миронівську землю не тільки на території України, а за кордоном. Адже в Канаді , США, Росії, Казахстані, Узбекистані, Німеччині, Китаї вже багато років сіють наші елітні сорти пшениці, виведені в нашому науково-дослідному інституті пшениці. За час діяльності Миронівської станції та інституту створено і передано на державне сортовипробування 272 сорти дев’ятнадцяти сільськогосподарських культур, серед яких шедеври світової cелекції – сорти пшениці озимої Українка та Миронівська 808.
Основне завдання, яке постало перед нами – прищепити землякам, особливо нашим ровесникам, любов до рідного краю, повагу до його історичної та культурної спадщини, викликати почуття патріотизму і гордості за свою Батьківщину, за своїх талановитих і працьовитих пращурів , за наш неповторний Миронівський край, з глибокими почуттями вірності батьківській землі, Україні, материнській вірі. Отож, щоб не загубитися у повсякденній суєті життя, сьогоднішнього глобального світу, треба знати свої першовитоки, їх не цуратися, не забувати, ними гордитися.
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ
СЕЛЕКЦІЙНОЇ СТАНЦІЇ
Започаткувалося Центральне з часів графів Браницьких. Це вони в середині поза минулого століття володіли Миронівкою. Це вони руками кріпаків збудували цукровий завод, а потім у 1869 році продали свої землі разом з заводом удільному відомству.
Використовуючи дешеву робочу силу, Всеукраїнське товариство цукрозаводників, що придбало завод швидко розбудувало його. Зацікавлені у зростанні прибутків власники вживали заходів щодо поліпшення якості сировини. Ними восени 1911 року недалеко від Миронівки було організовано науково - дослідну селекційну станцію. Спочатку вона мала ділянку землі в 110 га, де проводились досліди, щодо впливу на підвищення врожайності цукровості буряків.
Основоположником і організатором станції був Соломон Львович Франкфурт - завідуючий дослідною роботою Товариства цукровозаводчиків.
Назвати точну дату заснування станції неможливо, тому що фактична робота по освоєнню земельної ділянки і підготовка її для закладання дослідів розпочата значно раніше офіційного закріплення землі за станцією. І раніше офіційного призначення на посаду її завідуючого -1 грудня 1911 року.
З ранньої весни 1912 року в селянській хаті, на окраїні столипінського хутора поселяється перший завідуючий дослідним полем Сергій Максимович Тулайков .
Крім нього до керівництва станцією були залучені агроном О.Ф. Нестеров та спеціаліст О.К. Філіповський. До розвитку станції, особливо її оснащення, С.Л. Франкфурт залучив Київське і Подольське губерніальні земства. Так, 25 квітня 1912 року Київське губернське земство звернулось до Товариства цукрозаводчиків із пропозицією розширити програму дослідів станції для загальних агрономічних інтересів краю, фактично поклавши на неї завдання районної дослідної станції.
Уже у червні 1912 року за результатами доповіді Губернської Управи надзвичайне Земське зібрання виділило 20 тис. рублів на створення на основі Миронівської станції системи польових дослідів для вирішення нагальних питань з проблеми зерна і кормів стосовно обласних завдань. Однак до надання статусу Київської обласної станції справа так і не дійшла, незважаючи на всі позитиви від будівництва та розгортання спеціальних досліджень.
Під самісіньким лісом Кошарської економії графа , в урочищі, захищенім від північних вітрів, виростають перші споруди: криниця, повітка для інвертаря, комора, конюшня і казарма для сімейних робочих на чотири квартири (зараз в цьому будинку розміщується церква)
В 1913 році збудовано хімічну лабораторію, контору з квартирою, будинок відувача на 5 кімнат).
У 1916 році було зведено стіни селекційної лабораторії, але повністю добудували її у 1923 році. Із самого початку, окрім питань рільництва і, зокрема, буряківництва вирішуваних закладенням постійних, тривалих, а також спорадичних (безсистемних) дослідів, у програмі станції намічалися завдання сортового характеру в загальних рисах.
Тож з першого року існування станції було розпочато роботи з вивчення сортів цукрових буряків, озимої пшениці і вівса. Із різних господарств Південно - Західного краю, а також за посередництва установ Західної Європи й Америки (Вільморен, Німецьке сільськогосподарське товариство, Департамент землеробства Об'єднаних Штатів) було отримано для порівняльного вивчення значну кількість сортів озимої пшениці, що склали основу колекцію насіннєвого матеріалу.
Восени 1912 було проведено першу сівбу страхових пшениць, а наступного року, наряду з сортовипробуванням, закладено колекційний розсадник, в якому було посіяно іноземні і деякі російські сорти, що потребували попереднього вивчення.
Для культури вівса колекція не була такою багатою і містила окрім російських найбільш відомі німецькі і шведські сорти. Щодо цукрових буряків, то у першу чергу намічалось широке сортовипробування різних марок і рас, а також вирішення важливого у практиці культури цукрового буряку питання - якою мірою дегенерують благородні якості буряку в наступних поколіннях і наскільки необхідне постійне поновлення маточного матеріалу, отриманого із Західної Європи. Виробничих завдань безпосередньо щодо сортоведення і насінництва відносно хлібів і цукрового буряку Миронівській станції не ставилося.
Це положення різко змінилося з початком першої світової війни. Отримання маточного матеріалу з Німеччини, яка, головним чином, забезпечували ним російську цукрову промисловість, зразу ж стало неможливим, і відповідно, гостро постало питання про вітчизняного виробника маточного бурякового насіння.
Немає коментарів:
Дописати коментар