Дорослі і діти
От шкода, що дорослі - не діти:
Вже не вміють так сонцю радіти,
Не помітять у небі веселку,
Не поділять із другом цукерку.
Як дорослим усе пояснити,
Що у мирі усі мають жити.
Хочуть діти в родині зростати
І нічого про «Гради» не знати
Дітки мають так їм сказати:
«Ви - усі чиїсь мами і тата,
Сонця вистачить людям у світі,
Тож даваймо у мирі всі жити!»
____________
Небо плаче над Україною
Небо плаче над Україною,
Бо не хоче бачить її руїною
Без Донбасу і Криму рідного,
Мов шмат хліба, забраний у бідного.
Небо плаче над Україною,
Над землею моєю єдиною.
Певно, хоче, щоб бій зупинився
І брат брату в очі дивився.
---------------------------
Великий Тарасе
Великий Тарасе, поет наш, Кобзар,
Від Бога ти мав неабиякий дар.
Ти словом могутнім поля засівав,
Бо ж горя з дитинства багато зазнав.
По всій українській квітучій землі
Тебе пам'ятають дорослі й малі,
Говорять донині людськії вуста
Ту мудрість , що в віршах зерном пророста.
Кобзареве слово
Вічне і величне Кобзареве слово,
В ньому, ніби пісня, українська мова.
Ллються понад світом вірші урочисто
Про людськую долю й калини намисто.
В них - душа народу , радість - поряд з горем,
У серцях нащадків відгукнуться болем.
_________________---
ТРИПТИХ
КРОВ’ЯНІ ТРОЯНДИ ПО ЗЕМЛІ ПОВЗУТЬ...
Україно, моя рідна мати,
Прагнеш волі і свободи на віки.
«Та поля сльозами й кров'ю поливати
Хто посмів?» - знову ворога питаєш ти.
Зашморг кидав вже не раз ти Україні,
Та народ ніхто наш не зборов.
Лиш біда, що, як під Крутами, на Сході нині
Проливається синів і дочок кров.
* * *
Січень вісімнадцятого року,
Материнські сльози, біль і лють…
Юне серце чує смерті кроки:
Орди більшовицькі на столицю йдуть
Січові стрільці до бою стали
І під градом куль, втрачаючи життя,
«Ще не вмерла Україна» заспівали…
Ті слова летіли в майбуття.
Зорі в небі ясно запалали,
А по снігові троянди крові поповзли.
В небо юні душі відлітали,
Що Вкраїну - неньку берегли.
«Ще не вмерла Україна» знов лунає.
Там, на Сході, де ідуть бої,
Україну – неньку рідну захищають
Юні хлопці , земляки мої.
І на Сході ті троянди крові
По снігах і травах знов повзуть.
А дитячі очі повні болю
В час, коли вони до храму йдуть.
* * *
В храмі спокій, лиш тремтить серденько
Та молитви чуються слова,
А свіча сльозинкою тоненько
У руках дитячих ожива.
І вона так миготіти стала,
Ніби знов розказує мені:
Україна горечка зазнала,
У біді вона і у вогні.
«Господи!- молитва моя лине,-
Вбережи родиноньку мою.
Збережи нам неньку – Україну
І солдатів захисти в бою!»
Автор: Злата Бреус
Немає коментарів:
Дописати коментар