В цей день 10 лютого 1907 року народився Василь Миколайович РЕМЕСЛО - всесвітньо відомий вчений, селекціонер, академік. Засновник і перший директор Миронівського науково-дослідного інституту пшениці, створеного на базі Миронівської селекційної станції

ОДА МИРОНІВЩИНІ

                                                                                                                                        Моя,Миронівщино, рідна неозора.
Земля краси, талантів  і скарбів.
Весною тонеш в пелюстковім морі,
А у жнива у колосі хлібів.

Твоя візитка золота пшениця
Ціну якої знає увесь світ.
То праці хліборобської криниця,
Невтомних рук і серця зрілий плід.

Не тільки праця, а й натхненна пісня ,
Що милозвучністю чарує світ.
Вплітає Чорнобривець славнозвісний
Красу акордів у сіцвіття слів.

Пісня любові у блакить злітає
Понад полями аж до хвиль Дніпра.
Горжусь тобою благородний краю,
І зичу процвітання і добра.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

Дорослі і діти

От шкода, що дорослі -  не діти:

Вже не вміють так сонцю радіти,

Не помітять у небі веселку,

Не поділять із другом цукерку.

Як дорослим усе пояснити,

Що у мирі усі мають жити.

Хочуть  діти в родині зростати

І нічого про «Гради» не знати

Дітки мають так їм сказати:

«Ви -  усі чиїсь мами і тата,

Сонця вистачить людям у світі,

Тож  даваймо у мирі всі жити!»

____________

Небо плаче над Україною

Небо плаче над Україною,

Бо не хоче бачить її руїною

Без Донбасу і Криму рідного,

Мов шмат хліба, забраний у бідного.

Небо плаче над Україною,

Над землею моєю єдиною.

Певно, хоче, щоб бій зупинився

І брат брату в очі дивився.

---------------------------

Великий Тарасе

Великий Тарасе, поет наш, Кобзар,

Від Бога ти мав неабиякий дар.

Ти словом могутнім поля засівав,

Бо ж горя з дитинства багато зазнав.

По всій українській квітучій землі

Тебе пам'ятають дорослі й малі,

Говорять донині людськії вуста

Ту мудрість , що в віршах зерном пророста.

Кобзареве слово

Вічне і величне Кобзареве слово,

В ньому, ніби пісня, українська мова.

Ллються понад світом вірші урочисто

Про людськую долю й калини намисто.

В них - душа народу , радість - поряд з горем,

У серцях нащадків відгукнуться болем.

_________________---

ТРИПТИХ

КРОВ’ЯНІ ТРОЯНДИ ПО ЗЕМЛІ ПОВЗУТЬ...

Україно, моя рідна мати, 

Прагнеш волі і свободи на віки. 

«Та поля сльозами й кров'ю поливати 

Хто посмів?» - знову ворога питаєш ти. 

Зашморг кидав вже не раз ти Україні, 

Та народ ніхто наш не зборов.

Лиш біда, що, як під Крутами, на Сході нині 

Проливається синів і дочок  кров.

                 * * *

Січень вісімнадцятого року,

Материнські сльози, біль і лють…

Юне серце чує смерті кроки:

Орди більшовицькі на столицю йдуть

Січові стрільці до бою стали

І під градом куль, втрачаючи життя,

«Ще не вмерла Україна» заспівали…

Ті слова летіли в майбуття.

Зорі в небі ясно запалали,

А по снігові троянди крові поповзли.

В небо юні душі відлітали,

Що Вкраїну - неньку берегли.

«Ще не вмерла Україна» знов лунає. 

Там, на Сході, де ідуть бої, 

Україну – неньку рідну захищають 

Юні хлопці , земляки мої. 

І на Сході ті троянди крові 

По снігах і травах знов повзуть. 

А дитячі очі повні  болю 

В час, коли вони до храму йдуть. 

                         * * *

В храмі спокій, лиш тремтить серденько

Та молитви чуються слова,

А свіча сльозинкою тоненько

У руках дитячих ожива.

І вона так миготіти стала,

Ніби знов розказує мені:

Україна горечка зазнала,

У біді вона і у вогні.

«Господи!- молитва моя лине,-

Вбережи родиноньку мою.

Збережи нам неньку – Україну

І солдатів захисти в бою!»

Автор: Злата Бреус